Його звати Микола, але на фронті всі кличуть його коротко — Нік. Капітану 39 років. Він мобілізувався у 2022-му. До війни він був судовим розпорядником в апеляційному суді — щодня у випрасуваному костюмі, білосніжній сорочці й начищених туфлях. Зовсім інше життя.
“Працював у костюмчику… Але коли ворог так нахабно зазіхнув на мою землю, я зрозумів, що в душі я — воїн“, — згадує чоловік. 24 лютого його містом прокотилась війна. Разом з усіма Нік рушив до ТЦК. Після навчання його направили до Одеси — у зенітно-ракетні війська.
Від білого комірця — до сучасних систем ППО
Микола родом із Кропивницького, а на Одещині служив заступником командира роти з психологічної підтримки персоналу.У 2023-му його дивізіон отримав один із найпотужніших ЗРК світу — сучасна система ППО.
Реклама:
Хлопці перед тим тренувалися в Нідерландах. І повернувшись, стали вчитись разом: “Я просто ходив і все випитував. На полях вони мене вчили розгортати установку. Те, що вони опанували за кордоном — я вчив на землі, в пилюці, в дощі“.
2025 рік. Новий етап і новий фронт
У червні 2025-го Нік переходить до Зведеної стрілецької бригади — вже як командир роти з психологічної підтримки. Каже, що тепер його роль — бути і батьком, і мамкою для бійців.
“Підтримую хлопців, вирішую їхні питання, стараюсь, щоб вони посміхались. Там попереду — ворог. Позаду — наші домівки. І крім нас ніхто їх не захистить“.
На північних кордонах Сумщини капітан Нік провів тиждень на бойових позиціях. Тиждень вогню, бруду, постійних укриттів і боротьби за кожну хвилину життя.
“Ми могли за день до тридцяти разів ховатись від FPV”
Ситуація — складна. Постійні обстріли, зграї ворожих FPV-дронів, робота “Градів”. А земля — як камінь: мокра, важка, липка.
“Ми копали позицію, а вона не копається. Земля сира, мокра. За день раз 30 спускалися ховатися від дронів“.
Водночас безперервно працюють оператори українських дронів — “очі піхоти”. А в небі над Сумщиною — справжні рої російських FPV.
“Вночі взагалі нереально вийти. Вони ж бачать по інфрачервоному. Просто нереально. В туалет не можна вийти“.
“Ждуни”, туман і боротьба за невидимість
Окрема проблема — “дрони-ждуни”. Вони зависають у повітрі групами, один страхує іншого. І Нік із хлопцями їх знешкоджує, коли може.
Рятує погода: “Добре, коли туман, мрячка. Камера їм погано бачить — це нам на руку. А от сонце — це біда“.
Але найбільша складність — не видати себе.Не можна просто вистрелити в дрон — позиція згорить. Ворог тільки цього й чекає.
“Ми вгризаємось у кожен метр нашої землі”
Зараз у них оборона. Хлопці копають, зариваються в землю, тримають кожен сантиметр.У кожного — своя робота, свій фронт.
А у Ніка — ще й своє джерело сили.
“Мене мотивує Україна. Я народжений тут. Я гордий зватися українцем. Я буду землю гризти зубами, буду нищити ворога голими руками, якщо не буде зброї. Зроблю все, щоб Україна була ціла“.
З Сумщини, Надія Балагурак – офіцер Повітряних Сил ЗСУ
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
